Музичне таїнство від Млади. Інтерв’ю журналу «Стіна» 2011

Пам’ятаю, що з раннього дитинства була небайдужа до музики, в нашій родині всі її люблять: мама співає в аматорському хорі, дідусь грав на гітарі, бандурі та мандоліні (хоч і не був професійним музикантом), бабуся теж знала багато народних пісень і співала їх . А от батько захоплювався рок-музикою і постійно купував нові платівки. Тому в нашому домі звучала музика Beatles, Deep Purple, Queen, Dare Straits, Pink Floyd і багато інших. У дошкільний період я майже постійно жила в мальовничому місці, в одному з сіл, недалеко від Кам’янця-Подільського, у бабусі з дідусем. Батьки розповідають, що коли мені було приблизно 2 роки, щовечора перед сном я змушувала дідуся грати мені на гітарі, щоб гарненько потанцювати, без цього мене не могли вкласти спати. З семи років почала відвідувати музичну школу по класу фортепіано, але ще раніше мріяла співати, бути артисткою, тому співала, де тільки можливо – в хорі музичної школи, а також у ВІА Будинку Культури Залізничників у м. Коростені Житомирської обл., де жила протягом шкільних років. Також охоче відвідувала різні танцювальні гуртки, серед яких улюбленим був гурт сучасного танцю. Коли прийшов час, це було в 1994 році, збулася моя мрія і я поступила в КГВМУ ім. Р.М. Глієра за спеціальністю естрадного співу. Мені пощастило потрапити в клас педагога – Тетяни Миколаївни Руссової. В училищі дуже швидко захопилася джазовою музикою. Пам’ятаю це сталося якось відразу і повністю, як любов з першого погляду, після прослуховування диску Пета Метіні. Поступово з’явилося багато друзів і однодумців серед студентів естрадно-джазового відділу, ми створювали групи, грали в клубах. З 1997 року і до кінця навчання в 1999 році, була солісткою біг-бенду КГВМУ, брала участь у фестивалях.
Але найбільшим враженням і поштовхом до вдосконалення у джазовому мистецтві стала для мене зустріч з відомою Британської джазовою співачкою Нормою Уінстон, піаністом Джоном Тейлором, саксофоністом Збігнєвом Намисловським та іншими відомими музикантами. Це сталося в 1998 році під час Всеєвропейського Джазового Майстер-класу в німецькому містечку Ерфурті, куди мене направили від КГВМУ за успішне навчання. Мені пощастило провести 10 днів, навчаючись співу та імпровізації у Норми Уїнстон.

– Звідки у Вас любов до фольклору, етнічних традицій?

– З дитинства, адже я постійно чула спів мами і іноді бабусі, вони співали народні пісні, також у нас в сім’ї завжди дуже красиво святкували різні свята. У нашій родині, так би мовити, знають і поважають народні традиції.
Пам’ятаю, дуже любила відвідувати репетиції хору, де співала мама, вона була солісткою і завжди вибирала для себе цікаві пісні, я любила їй підспівувати під час репетицій.

– Як ви думаєте, чому в Україні на сьогоднішній день більше святкують св. Валентина, Хелоуін, ніж Івана Купала і т.д?

– Думаю, це момент «розкрутки». Ці свята зуміли адаптувати до молодіжного руху і настроям в цілому, зробити їх модними, і, чесно кажучи, я не бачу в цьому щось негативне, але, якщо задуматися, нам дійсно можна приділяти більше уваги нашим слов’янським традиціям, у нас є що святкувати, і все це можна робити так сучасно і цікаво, по-новому, щоб це не було просто пережитком минулого.

– Як би Ви пояснили сьогоднішню моду на так званий фолк? Можливо, повернення до традицій відбувається через те, що вже нічого нового в музиці сказати не можуть?
– У музиці завжди є що сказати, справа в тому, «хто» говорить. В цілому мені подобається те, що люди і багато музикантів, все більше в нашій країні звертаються до фольклору, адже в світі давно існує поняття «World Music», там фолк цінують і не бояться розвивати, надавати сучасне звучання, завдяки чому він і живе. Інша справа професіоналізм, свіжість і самобутність ідей … У багатьох наших українських музичних проектах цього дуже не вистачає. Очевидно через це і складається враження, що неможливо сказати щось нове.

– Розкажіть про своє знайомство і роботу з Сергієм Табунщиком.
– Сергія я знала і поважала як музиканта ще зі студентських років, адже він уже тоді був відомим джазовим барабанщиком, а я відвідувала виступи різних джазових груп, у складі яких часто був Сергій. Для мене стало дивним подарунком наше знайомство в 2002 році і бажання Сергія співпрацювати зі мною. Тоді, разом з піаністом і композитором Павлом Шепетою, ми створили перший наш спільний проект під назвою «Мрії Козерогів», (ми всі втрьох козероги), який складався з моїх улюблених джазових стандартів, а також кількох авторських пісень Сергія, одна з них – « Мрії Козерогів »пізніше увійшла як бонус трек до мого альбому« Ой весна, весна … »2005 року, в якому було представлено сучасне бачення українських народних пісень. Над альбомом ми також працювали в тандемі «трьох козерогів» – мене, Павла Шепети та Сергія Табунщика.
-1997 Рік. “Червона рута”. Як це було? Яким тоді був фестиваль і яким він є сьогодні? Що дала Вам перемога в ньому і що б вона дала зараз? Розкажіть про відчуття, публіку? Чи змінилася публіка з тих часів? Що Ви тоді співали?
– На «Червону Руту – 97» я потрапила завдяки друзям, які, почувши мої авторські пісні, порадили подавати документи на відбірковий тур і дуже мене підтримали.
Свої пісні, на відбірковому турі я співала під акомпанемент чудової джазової піаністки, викладача естрадно-джазового відділу – Наталії Лебедєвої, і пройшла з ними на фестиваль.
Фестиваль тоді був дуже масштабним, яскравим, із застосуванням усього найсучаснішого на той момент, з розробкою образів, пошиттям костюмів для кожного з учасників; для мене це було щось незвичайне, казкове.
Публіка тоді була дуже зацікавлена, адже це був можливо перший в Україні такий масштабний експеримент по об’єднанню української народної пісні з сучасними, електронними стилями, – хіп-хопом, репом, тріп-хопом, нью-ейдж і т.д. Я стала дипломанткою і це був мій перший, чудовий досвід великої сцени. На фестивалі я співала одну зі своїх авторських пісень – «Візьми мене з собою» і дві інші, які для мене написали композитори «Червоної Рути» – Василь Ткач – пісню «Полетіли» і Роман Суржа – пісню «Комета» на слова українського поета- дисидента Василя Стуса, яка потім увійшла до збірки «Найкраще» фестивалю «Червоної Рути – 97».
Минула “Червона Рута – 2009” в цілому була іншою, бо фестиваль святкував своє 20-тиріччя і крім конкурсу було дуже багато інших концертних заходів, куди запросили переможців минулих «Рут», і наголос, очевидно, більше ставився на ці заходи, ніж на конкурс молодих виконавців, тому публіки було не так багато під час конкурсних виступів, як це було в 1997 році.
Я співала народні та авторські пісні, які створив для мене Сергій Табунщик, це – «Межи горами розшумілась річка» – кант 17 століття, «Дивная промова» і пісня «А дівчина молода», автор – С. Табунщик, вони обов’язково увійдуть в мій другий альбом. З ними я стала переможцем, Лауреатом 1-ї премії і це дало мені впевненість у тому, що те, що я роблю актуально і потрібно людям в нашій країні.

– Чи вивчаєте ви фольклор? Де берете такі рідкісні пісні, з яких джерел?
– Так, я дуже захоплена нашим фольклором, тому завжди радію кожній нагоді дізнатися щось нове, будь-то новий збірник пісень або спілкування з професіоналами-фольклористами і тд.
Багато старовинних пісень, які увійшли в мій репертуар, я знайшла в збірниках-пісенниках. У мене увійшло у звичку – куди б я не їхала, завжди заходжу в книжкові магазинчики, щоб пошукати там цікаві збірники. Тому що там, завдяки маленьким місцевим видавництвам, можна знайти дійсно ексклюзивний матеріал. І те, що я купила в Луцьку чи Чернівцях, неможливо знайти в Києві чи інших містах. У мене вже ціла колекція.
Також іноді знаходжу матеріал у бібліотеках, як, наприклад, пощастило знайти в Київській Бібліотеці Мистецтв збірник українських світських кантів 17-го століття. Звідти до мого репертуару потрапили «Межи горами розшумілась річка» та «Голубка».

– Ви виступали з багатьма музикантами. З ким сподобалося працювати найбільше? І з ким би хотіли попрацювати з музикантів світових та вітчизняних?
– Так, мені дійсно щастить співпрацювати з дуже цікавими музикантами і багатьох з них я запросила до запису свого першого альбому. Це такі музиканти як: Сергій Табунщик, Роман Гриньків, Олексій Саранчин, Володимир Шабалтас, Денис Дудко, Віталій Іванов, Родіон Іванов та інші. Останнім часом багато музики створюємо в тандемі з піаністом Олексієм Боголюбовим і Сергієм Табунщиком і мені це дуже подобається. Нещодавно у нас з’явився проект, в основі якого був дует домриста Віктора Соломіна та Олексія Боголюбова, але під час репетицій музиканти вирішили запросити вокалісток – Катю Чілі, мене і Анастасія Друзюк (солістку групи «Домра»), що б ми поспівали народні пісні. І в цьому експромті вийшла хороша версія пісні «Ой ти, Місяцю», яку ми співали всі втрьох. Мені подобається така співпраця і хотілося б продовжити – здається це може бути цікавим.

Також нещодавно я співпрацювала з цікавим українським співаком, який починає свою кар’єру, Денисом Повалієм. Ми записали українську народну пісню «Не ходи козаче» для передачі Оксани Пекун «Фольк-мюзік». І наша версія цієї пісні виграла приз глядацьких симпатій за результатами СМС-голосування. Після цього також з’явилися деякі ідеї щодо співпраці з Денисом.
Звичайно, у мене теж є мрії щодо співпраці з музикантами з інших країн, завжди є багато ідей, наприклад, мені подобається ідея поєднання української пісні з грою на рідкісних музичних інструментах, характерних для культур інших країн, можливо ситар, різні східні флейти, табла і інші, і для цього мені б хотілося запросити оригінальних майстрів гри на цих інструментах.
– Регіони України порівняно зі столицею програють в інформаційному та культурному плані, особливо в музичному. Як Ви думаєте, що необхідно зробити, щоб прищепити більшості хороший музичний смак? Адже прищепили більшості так званий смак до неякісної попси, тюремних “шансоньє” і т.д.? Засилля поганої музики робить людину обмеженою, такого не відбувається закордоном, як ви думаєте, чому? Чи часто Ви їздите з концертами по регіонах країни, на яких майданчиках виступаєте?
– Мені доводилося виступати як на великих фестивальних сценах, так і в клубах, в більш близькому контакті з публікою, і обидва варіанти мені подобаються, але в регіонах ми буваємо не так часто як би хотілося. У деяких Східних регіонах України організатори запитують: чи не співаю я російською мовою? Це трохи смішно для мене, тому що мається на увазі, що українська мова там не дуже сприймається … Мені цікаво – німецька мова в Німеччині не дуже сприймається? Або, скажімо, французька – у Франції? Я отримую багато листів з подякою за музику з Росії, у мене є шанувальники в Санкт-Петербурзі, Москві та інших містах і там купують мої диски і дуже добре сприймають українську мову. Щодо розвитку хорошої професійної музики та прищеплення гарного смаку у більшості людей в нашій країні, тут кожен відповідальний, і кожен, з тих, хто це розуміє, повинен і може щось зробити на своєму місці і там де він є, було б бажання … Принаймні ми, як музиканти, які вболівають за культурний розвиток нашої країни, робимо все можливе, – від підбору і написання самобутніх, змістовних пісень і організації професійного творчого процесу до концертної діяльності. Також ми відкриті до співпраці з благодійними фондами і з задоволенням візьмемо участь в акціях на підтримку розвитку нашої культури.
Восени 2010 року під керівництвом Сергія Табунщика почав діяти, так званий, «Джаз-клуб щочетверга». Це дуже важливий крок, тому що в Києві, столиці, ще досі немає постійного джаз-клубу, де люди могли б слухати цікаву, якісну музику. Щочетверга в Арт-клубі «Київ», який знаходиться в приміщенні кінотеатру «Київ», проводяться джазові концерти, в яких беруть участь кращі українські колективи.

– Здатність до імпровізації важлива для музиканта? Якщо так, то чому, якщо ні, то теж чому?
– Так, на мою думку, не те, що здатність, а просто інтерес до імпровізації – дуже важлива річ, рушійна сила у становленні музиканта, у становленні його індивідуального образу музичного спілкування. Якщо є первинний інтерес до імпровізації, можна розвинути і здібності, розвинути особистість і досягти великих результатів. Адже всі найбільш яскраві музиканти – це, в першу чергу, великі імпровізатори, і не важливо в якому стилі, від Джиммі Хендрікса, Чарлі Паркера, Джона Колтрейна до Метью Херберта (аранжувальника Бьорк) і тд.

– Чимало музичних стилів – це чітко відпрацьовані дії, ноти, чи не здається Вам, що через це не відчувається індивідуальності музиканта?

– Якщо у музиканта є індивідуальність, а це його манера, звук, музичні фрази і ще щось невловиме …. – його впізнають в якому б стилі він не грав.
– Сьогоднішні комп’ютерні технології дозволяють зробити багато чого в творчому процесі. Як Ви їх використовуєте і що для Вас Інтернет? (Питання важливе з точки зору сучасної молоді, яка днями і ночами просиджує в Контакте та інших соціальних мережах, замість того щоб отримувати з Інтернету корисну інформацію і просто спілкуватися з друзями вживу …)
– Інтернет для мене ніколи не зможе замінити спілкування з друзями та колегами вживу, але дійсно в творчому процесі в наш час – це незамінна річ. Адже – це швидкість оволодіння будь-якою корисною інформацією, а також поширення її. І ця швидкість допомагає зберегти багато часу для творчості, а також допомагає бути об’єктивним у своїх творчих діях. Також – це свобода спілкування з музикантами в усьому світі, наприклад, завдяки myspace, ми познайомилися з музикантами з різних країн, з їхньою музикою, з їх, часто, зовсім іншим баченням світу. Ми обмінюємося ідеями, враженнями. Це прекрасно! Це надихає!
– Музиканти – це досить мобільна категорія творчих людей. Переходячи з групи в групу, з проекту в проект не переносять вони з собою стиль того чи іншого колективу, підсвідомо? Якщо так, то як з цим боротися? Що робите Ви?
– На моєму музичному шляху, мені, на щастя, не доводилося співпрацювати з проблемними музикантами, всі були досить професійні щоб “не переносити з собою стиль того чи іншого колективу”. Правда ми з моїм композитором і музичним продюсером Сергієм Табунщиком віддаємо перевагу співпраці з, так би мовити, універсальними музикантами. З тими, які володіють багатьма стилями і багатьма манерами, бо цього вимагає той музичний матеріал, з яким їм доводиться стикатися в нашому проекті. Сергій Табунщик, дуже досвідчений, різнобічний музикант, у своєму баченні нашого проекту, застосовує багато елементів різних музичних стилів; це і джазова гармонія, на яку потрібно вміти імпровізувати і іноді рок, фьюжн, поп звучання, – тут також потрібно бути “в темі” і грати “смачно”, а останнім часом наш проект набуває ще й електронного забарвлення, тому нашим музикантам з нами не солодко. Але всі вони молодці!
Сергій вміє підбирати музикантів, перш ніж запросити когось у проект, він ретельно знайомиться з особливостями та вміннями музиканта, крім того з багатьма з наших музикантів ми грали раніше, в інших проектах, тому добре знайомі з їх здібностями.
У нас професійний підхід до репетицій і мені це дуже подобається. Сергій, як композитор проекту, розписує партії кожному інструменту, тому непорозумінь просто не виникає, на відміну від команд, в яких все пояснюється «на пальцях». Художні моменти ми просто обговорюємо і всі все розуміють. Тому за невелику кількість репетицій ми досягаємо хорошого результату.
– Чи не хотіли б Ви поїздити по регіонах України, поспілкуватися зі старожилами, можливо, перейняти їх фольклорний досвід, адже саме там скарб народного епосу, який може зникнути в будь-який момент?
– Так, це одне з моїх найбільших бажань, особливо після того, як я взяла участь у передачі «Фольк-мюзік», адже туди запрошують самобутні колективи з різних регіонів з цікавими піснями і манерою виконання. Я просто в захваті, як вони змогли зберегти, в наш час, так багато самобутнього, природного, такої чистоти …. І мені завжди було цікаво таке спілкування, тому що, ті люди, старожили, – це дійсно носії деякої інформації, на яку нам потрібно звернути увагу, поки не пізно. Я із задоволенням прийняла б участь у фолк-експедиціях в будь-який регіон.
– Що для Вас важливіше: реакція публіки під час концерту, реакція критиків і журналістів на сторінках газет-журналів, в Інтернеті?
– Важливіше реакція публіки під час концерту, тому що в той момент – це жива реакція, і, або відбувається радість від спілкування і спільна насолода музикою, і це відразу стає зрозумілим, або ні, і з цього треба робити висновки.

Також вважаю, що варто звертати увагу на реакцію критиків і журналістів, тому що, хоч це і більш суб’єктивно, але дозволяє подивитися на речі, можливо, з іншого боку.
– Чи був у вас такий концерт, коли Ви відчували спорідненість, єдність із залом, немов єдиний організм? Якщо так, розкажіть про відчуття.
– Якраз недавно, а точніше 8-го грудня в Культурно-освітньому центрі “Майстер-клас” у мене відбувся саме такий концерт. Мені акомпанували чудові музиканти: Олексій Боголюбов – фортепіано, Максим Гладецький – контрабас і Сергій Табунщик – ударні. Це був свого роду експеримент, ми зіграли нашу програму в акустичному варіанті і така реакція залу – це було щось фантастичне, можливо вперше я відчула це, така єдність з публікою. Це для мене таке щастя! Навіть зараз мурашки побігли … Спасибі всім, хто там був!
– Одним із цікавих проектів у Вашій творчій біографії був проект «Акустичний проект пісень Бьорк» 2005. Розкажіть про цей проект, чому саме Ви обрали творчість цієї неординарної співачки, яка була реакція публіки, хотіли б Ви знову зіграти цей проект? Де можна прослухати записи цієї роботи?
– Свого часу, а це період “Червоної Рути – 97”, Бьорк дуже вплинула на мене і змінила моє ставлення до електронної музики на краще. І в один з моментів моїх джазових експериментів, я зрозуміла, що мені цікаво, чи може ця неординарна електронна музика зазвучати в акустичному варіанті, а якщо може, то як? Так і народилася ідея створення цього проекту, її охоче підтримав Сергій Табунщик, піаніст Родіон Іванов та контрабасист Валентин Корнієнко. І хоча концерт відбувся всього один раз, 8-го січня 2005 року, в день мого народження, і записи не збереглися, є люди, які і досі приємно згадують цей концерт.
– Хотіли б повторити цей експеримент? Шкода, що більшість так і не почула його, адже це неймовірно цікава річ. Простого виконання світових хітів сьогодні вистачає, а от пропущених через призму власної філософії немає і це те, що змусить слухача чимало переглянути …

– Обов’язково, дуже хочу відновити цей проект, тому що зараз у нас набагато більше досвіду і це могло б бути більш викристаллізованим і цікавим. Єдине, потрібно тільки знайти для цього час …
– Розкажіть про роботу над Дитячим проектом 2004 року. Як виникла ідея, що було зроблено, є записи і не хотіли б Ви повторити цей проект? Можливо, створити соціальний проект для дітей, який так необхідний українським дітям, які виростають сьогодні на американських мультфільмах і неякісному телебаченні?

– Так само як і “Млада – Бьорк Акустик” 2005, “Дитячий проект” 2004 року, за основу якого було взято дитячі пісні з відомих фільмів та мультфільмів, ніс експериментальний характер і був зроблений більше для дорослих, ніж дітей, але треба було бачити тих дорослих під час концерту! 🙂 Коли люди почули пісні, на яких вони росли, було стільки радості, така хвиля позитиву, співали весь вечір всі разом!
Але й про дітей ми також не забуваємо, саме зараз задіяні в одному з проектів благодійного фонду “Приятелі дітей”, і обов’язково для них заспіваємо, але про це трохи пізніше. Також я думаю, що ми будемо розвивати цю ідею і співати для дітей надалі.

– Про що Ви мрієте? Що б хотіли здійснити?

– Моєю головною мрією, напевно, мрія про краще майбутнє для нашої країни, розвиток мистецтва, науки, щоб люди жили в гармонії і любові.
І так багато хочеться здійснити! Заспівати багато чудової музики, яка б дарувала радість і зігрівала серця.


Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *