Млада: від космополітичного джазу до космосу української автентики – “VOX” 2007

marina-yurasova-kraina-mriy

На музичному небосхилі України з’явилася досить яскрава зірочка — співачка Млада. Її візиткою став дебютний альбом «Ой весна, весна…», у якому вона представила власне бачення українських народних пісень у джазових аранжуваннях. До запису альбому були залучені відомі українські джазові музиканти —  Віталій Іванов (саксофон), Олексій Саранчін  (клавішні), Володимир Шабалтас (гітара), Денис Дудко (контрабас), Сергій Табунщик  (ударні), Роман Гриньків (бандура), Родіон Іванов (клавішні) та інші.
Ідея альбому «Ой весна, весна…» належить творчому союзу «трьох Козерогів» — Сергія Табунщика, Млади та Павла Шепети (їх осінило після джазового проекту «Мрії Козерогів»). Цей синтез українського фольклору з різними сучасними музичними течіями — цікавий «компроміс», але, як і належить компромісові, викликає суперечливі почуття: з одного боку — красиво, прозоро, м’яко, поліритмічно, сонористично, а з другого — не вистачає саме національного духу, українського темброзабарвлення, здається, що саме так могли б «джазувати» українські народні пісні майстровиті шведи або фіни. (Схоже, і Млада визнає, що на альбом в цілому вплинув культовий джазовий гітарист Пет Метіні: саме йому на диску присвячено передостанній трек «Кроковеє колесо»). Утім, є потужні плюси: виконавська безпосередність і прагнення вибратися з другорядної світової музики і робити своє на базі національних скарбів. Додамо, що симпатична Млада має чистий голос і дбайливо ставиться до початкового фольклорного матеріалу.

marina-yurasova-drum-kolo

Марина Юрасова та Сергій Табунщик

Хто ж ця чорнява мавка?

Млада — сценічний псевдонім молодої української співачки Марини Юрасової.
У студентські роки зі своїми авторськими піснями вона потрапила на фестиваль «Червона Рута-97» і стала дипломанткою. Захопилася джазом, перші спроби — у студентських ансамблях, співала соло в біг-бенді КДМУ імені Глієра. Згодом брала участь у різних творчих проектах українських джазових музикантів і виступала в музичних клубах Києва з ексклюзивними концертами.
Якщо розглядати Младу як проект, то його основним ініціатором й ідеологом (тому, зрозуміло, і музичним продюсером) є барабанщик Сергій Табунщик. Саме з ним і Мариною Юрасової відбулася наша бесіда.

— Скажіть, «Млада» — це проект, створений за принципом: «мавр зробив свою справу, мавр може піти» чи він розрахований на тривалу перспективу?

Марина Юрасова: — Для мене це дуже серйозно, це насолода. Я почуваюся природно, коли співаю наші пісні. Можу сказати про єдину перспективу: поки я живу, а життя моє стає дедалі більш радісним і спокійним, я співатиму, і співатиму наші, українські мелодії зі своїм поглядом.

— З чого виник первісний імпульс?

— Зустріч з такими музикантами, як Сергій Табунщик і Павло Шепета, уможливила появу цього проекту. Слухаючи європейських музикантів, я зауважувала, що вони часто звертаються до свого фольклору або мислять у дусі фольклору, мене захоплювало, як органічно це сполучається з джазовим підходом до гармонізації і якого сучасного, колоритного звучання набуває в підсумку. Природно, виникало запитання: «Чому б нам не зробити що-небудь на основі нашого українського фольклору? Адже він дивовижно цікавий, самобутній, унікальний». Але на все свій час, я повинна була щось важливе усвідомити і зустріти людей, які мене розуміють. І от цей час настав…marina-yurasova-kraina-mriy
Сергій Табунщик: — Ми з Мариною разом зробили кілька програм, таких як «Мрії Козерогів», «Акустичний проект пісень Бйорк» і «Дитячих пісень» з кіно- і мультфільмів. Це було дуже цікаво і весело! Ми грали з різними чудовими музикантами, які згодом взяли участь у запису нашого альбому «Ой, весна, весна…». Але ще до того я запитував себе: «А чому ми, власне, граємо здебільшого американську музику, коли в нас є своя — українська?» На основі української мелодики можна створити нові прекрасні твори, у цьому нам потім допоміг Павло Шепета, піаніст і композитор. Ми з Мариною дуже йому вдячні, він відкрита людина і чудовий музикант.
Марина вибрала пісні, що були їй до душі, а Павло Шепета зробив аранжування. Дуже цікавим був сам процес, адже раніше ми нічим подібним не займалися. Зрозуміло, що український мелос дуже різноманітний: є застільні, танцювальні пісні, але ми віддали перевагу глибоким творам, у які треба зануритися, вслухатися, під них не потанцюєш і не поїси. Слухаючи їх, ви, напевно, замислитеся над власним життям, над тим, що ви, можливо, проминали, не зауважували…
Після того як ми створили альбом «Ой, весна, весна», вже зявилось  кілька авторських композицій у фольклорному дусі — спеціально для Млади. Вони, а також обробки українських народних пісень, будуть представлені в наступному альбомі.

— Марина — красиве ім’я. Чому вона стала Младою?

— Це ім’я личить Марині. Коли подивитеся на неї, то відразу це зрозумієте. Благозвучне оригінальне ім’я Млада пасує до її зовнішності, поведінки й способу життя. Воно фігурує в одній з пісень альбому: «Сидить Млада за столичком». Поки створювалося аранжування цієї пісні, ми збагнули, що Марина і за духом є найсправжнісінькою Младою.
Тепер уже можна говорити, що в Млади вимальовується свій стиль. У її співі немає ні джазу, ні фольклору, ні класики. Просто співає Марина Юрасова, яка дуже своєрідно, по-дитячому наївно, безпосередньо відчуває українську народну пісню. Вона не намагається співати народним голосом, хоча добре розуміється на народній мелізматиці.

— Записати диск — це навіть не половина, а третина справи, а от забезпечити його просування в народ — завдання із завдань.

— Продаж диску залежить передусім від його змісту. Якщо музика гарна, диск продаватиметься, незважаючи на те, що його виконує незнайомий широкій публіці виконавець. У нас були виступи на радіо, люди активно телефонували — висловлювали свій захват з приводу незвичних інтерпретацій народної музики і голосу Марини. В Україні, звісно, багато фольклорних колективів, але ми розуміємо фольклор по-своєму. Глибина народної пісні дає можливість доносити її до слухачів у різних ракурсах, для цього є чимало різних сучасних засобів. Особисто мене більше цікавить не те, як наші диски продаватимуться, а яка музика на них буде. Якщо — достойна, гідна, то проект дійсно буде «довгограючим». Майкл Джексон, скажімо, має кілька хітів, справді гарних пісень. Люди слухатимуть їх і через п’ять—десять років, бо в них є те, що називають справжньою музикою.
Ми намагаємося добирати для альбому такі композиції, щоб жодна з них не була прохідною. Тоді музика житиме, а все інше: просування на ринку, концерти — справа наживна, хоча, зрештою, ніхто не знає, як усе повернеться. Мене захоплює процес створення гарного глибокого матеріалу, зрозумілого не тільки підготовленому слухачеві, скажімо, професіоналам-музикантам, а й простим людям. У той же час ми не хочемо робити з української народної пісні звичайної попси, але якщо й вийде щось у стилі поп, то, сподіваємося, це буде класною музикою.

— Марино, ось Вам тридцять три фонеми, «намалюйте» Ваш автопортретик.

marina-yurasova-kraina-mriy— Я народилася в Києві в сім’ї студентів. По закінченні навчання батьки виїхали в Коростень — на батьківщину мого тата. Крім звичайної школи вчилася в музичній (клас фортепіано), відвідувала різні танцювальні гуртки. Після дев’ятого класу довго вирішувала, де навчатися: у хореографічному училищі чи музичному. Переважила музика — я вступила до Київського училища імені Глієра на естрадний вокал у клас педагога  Тетяни Руссової. Вчитися дуже подобалося, специфіка занять диктувала вибір пісень — починала я з українських, вітчизняних пісень, а також співала західноєвропейські музіку. Поступово почала цікавитися джазом, стала солісткою біг-бенду в училищі. Згодом стала працювати на джазовій сцені.
Дуже люблю книги: світову класику. Останнім часом Сергій заохотив мене до езотерики, читаємо і практикуємо, наприклад, Ошо. Любимо оперу, ходимо в Національний театр опери і балету, там дуже гарний оркестр, чудові голоси. Обожнюємо природу: беремо намет і подорожуємо по Карпатах, Криму. Мрію побувати на Алтаї.
А загалом я насолоджуюся життям: люблю свою кішку Діксі, повсякденні справи, домашнє музикування, готувати їжу, творити пісні для нового альбому. У ньому будуть справді красиві пісні…тільки трішки почекайте…

— Сергію, тепер Ви розкажіть про себе.

sergey-tabunshchik-kraina-mriy— Музикою я займаюся теж з дитинства, починав з класики, грав на різних інструментах, у Москві закінчив музичне училище по класу труби, але після двох років служби в радянській армії (в оркестрі) захопився ударними інструментами. Закінчив Національний університет культури і мистецтв, де вчився у чудового музиканта Георгія Черненка, який мене навчав мистецтва гри на барабанах, маримбі, на віброфоні, ксилофоні. Брав участь у республіканському конкурсі, став лауреатом. Цікавився різними музичними стилями: роком, джазом, ф’южн…
Крім музики, займаюсь медитацією. Життя — це конгломерат взаємин, проблем, бо ми живемо в суспільстві. Потрібно заробляти гроші, доводиться від когось залежати. Медитація може допомогти розібратися у всьому, це  мистецтво розслаблення, урівноважування, умиротворення. Медитація — це усвідомлення того, що є насправді і відкидання брехні, хибного, надуманого, це простір, з якого бачиш, що варто робити, а що ні. У такі моменти маєш незаангажований зір, який «підказує»: за будь-яких труднощів, що, скажімо, є в нашій країні чи в найближчому оточенні, можна жити й оцінювати ситуацію так, що труднощі ті маліють або навіть стають стимулом для удосконалення, надихають і розкривають у тобі потенційну енергію, ти вже не залежиш фатально від цих складних обставин, вільно їх переборюєш: це стає грою, а  не  обов’язком. Я роблю тільки те, до чого душа лежить. Спочатку це, безумовно, дуже непросто, бо соціальне життя диктує певні правила, наприклад, щодня йти на роботу о восьмій годині ранку… А мені це не подобається, я — «сова» і моє тіло хоче спати. І я так улаштував своє життя, що не на восьму йду на роботу, а тоді, коли хочу. І працюю більш продуктивно. Є, звісно, ризик залишитися без коштів, але це мене не лякає… Правильно дивитися на світ — це мати відсторонений погляд, погляд із серця, з душі, а не ментальне мудрування. Тоді все виходить на добре. Я вже кілька років не маю «режимної» роботи, а катастрофічних проблем не виникає: на необхідне мені вистачає. Життя все дає, треба тільки бути відкритим до нього і перебувати в злагоді з ним.

— Сергію, чим зумовлений Ваш колоритний бородатий вигляд?

sergey-tabunshchik-oleg-skripka

Олег Скрипка та Сергій Табунщик

— Це частина мого життя, продовження того, про що я розповідав: чиню так, як відчуваю. Для цього треба навчитися «вистрибувати» в будь-який момент із метушні, котра довкола дедалі більш розростається. Це як вправність: можеш бути у вирі справ, але якщо ти здатен спокійно озирнутися, то бачиш все інакше, ти поза суєтою. Це не втеча від проблем. Просто життя перестає бути суєтою. Ти бачиш ситуацію тверезо, усвідомлюєш, що робиш. Нам бракує усвідомлення дійсності. Якщо не можеш «вистрибувати», то грузнеш у турботах, і колотнеча затягує дедалі глибше, а від того стаєш нетерплячим. Мені подобається ходити, припустімо, з бородою. Не тому, що це гарно, а тому, що для мене це природно і зручно. Мені не хотілося щодня голитися, але доводилося це робити, бо етикет і статут вимагали, наприклад, у музучилищі й армії… Тепер я розслабився: нехай собі росте… Багатьом навіть подобається, деякі жінки іноді захоплено реагують: «О, яка у вас розкішна борода». А декому не подобається. То й що? Я ж не нав’язую свій зовнішній вигляд іншим. Це їхнє право — жити так, як вони хочуть, навіть якщо вони самі не розуміють, чого хочуть.
У житті є альтернатива: або ти йдеш за своїм серцем, або тобі диктує розум. Він розраховує, обчислює, нав’язує: для справи краще зробити так, більше грошей заробиш, зросте авторитет. Але при цьому серце зневажається. Якщо ви перебуваєте в злагоді із серцем — ви ніколи не пошкодуєте про зроблене, хоча, можливо, не станете заможним. Розум, бува, мені нав’язував: зіграєш халтурку — заробиш грошей… Але я нерідко потрапляв у коло музикантів, які мене не влаштовували, та ще доводилося грати в ресторані, у прокуреному приміщенні, де під музику їдять борщ чи п’ють горілку. Після того я завжди запитував себе: «Навіщо я це роблю? Гроші потрібні, але хіба настільки, щоб я грав «фон» і мене не слухали»? І я став робити вибір від серця. І жодного разу не пошкодував.

— Я слухав ваш «живий» концерт в Українському домі. Було добротне європейське звучання, а от темброво мені не вистачало українського колориту, не вистачало бандури, сопілки, ліри…

— Це слушне спостереження. Ваше зауваження доречне і щодо диску, на якому лише епізодично можна почути бандуру Романа Гриньківа і сопілку, справді замало суто національних тембрів. Але ми не ставимо перед собою мету грати і співати в стилі фолк, основне — активізувати красу української автентичної мелодії і виразити своє почуття. Марина-Млада не намагається зображувати народний спів, вона співає так, як підказує її душа. В інструментальній канві ми не акцентовані на фольклорні тембри, ми залучатимемо будь-які електронні інструменти, при цьому не відмовляючись від народних. У першому альбомі було багато джазу з американським відтінком, незважаючи на те, що за основу ми брали українські народні пісні. Як буде далі, покаже час, важко вгадати, що ми в той момент відчуватимемо. Ми всотали в себе надто різнопланову музику (класику, джаз, фолк, рок). А тепер створюємо музику, яку співає Млада, не намагаючись класифікувати — джазова вона чи фольклорна.

— Чи була на адресу Млади конкретна критика?

marina-yurasova-kraina-mriy— Переважно захоплені відгуки. Але, поклавши руку на серце, хочу сказати, що хоч альбом «Ой весна, весна» — це добрий початок, однак це ще не «остаточна» Млада, котру почують меломани. Подальші кроки можуть бути різноманітні, і куди вони приведуть, нам самим не відомо.
Марина все своє свідоме життя намагалась співати джаз. І мені, щиро кажучи, далеко не все подобалося в її манері співу. Але тільки-но вона заспівала українську пісню, я зрозумів — ось воно, саме те, що являє істинну, справжню Марину. Сама українська мова гармонійно «дихає» в її голосі. Тому що це в крові, у серці, воно є і про себе заявляє, коли співаєш рідне.

(Володимир Коскін, «VOX» 25.06 2007)

 

Поділіться з друзями в соцмережах!


Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *